Description

This Christian fiction for 6–9-year-olds shows how following Jesus can change your life and has questions in the back to encourage discussion. The books have been lovingly translated into Ukrainian to help displaced children retain their mother tongue.

Розділ 1

— Це пташка? — запитав Тато.

— Це літак? — запитала Мама.

— Ні, це – Супермен! — вигукнув Кай.

— Це був мій улюблений фільм, коли я був твого віку, Кай, — сказав Тато, поки стишувалася музика і Мама вмикала світло.

— Та невже? Коли тобі було дев’ять, ти теж дивився цей фільм? — Кай знову глянув на екран. — Він і справді виглядає стареньким. Мобільних телефонів немає, Супермен перевдягається у… якійсь шафі на вулиці.

— У телефонній будці, — підказала Мама. — Ти тільки уяви, що хтось може перевдягатися так швидко!

— Або літати! — сказав Кай

— Або може бачити крізь стіни! — сказав Тато.

— Було б чудово виявити усі свої суперсили, правда? — Кай думав про можливості. — Уяви собі, ти раптом дізнався, що можеш підняти машину!

— Або приготувати вечерю за допомогою лазерних променів з очей, — засміялася Мама.

— Або бігати. — Мама і Кай обернулися й подивилися на Тата, який сидів у інвалідному візку біля дивану. — Швидко бігати. Я маю на увазі реально швидко бігати.

Тато усміхнувся Каєві, а той нахилився обійнятися. Кай добре пам’ятав часи, коли Тато міг ходити. Він був у візку лише останній рік, але Кай зовсім не міг пригадати, чи бачив взагалі колись, як Тато бігає.

«Якби у мене були суперсили, я би зробив все, аби допомогти Татові, — подумав Кай. — Може, ще не час, може я маю зачекати, допоки мої суперсили запрацюють».

Кай розплющив очі та глибоко вдихнув. Була неділя. Він з полегшенням усвідомив, що сьогодні не треба йти до школи.

Школа явно була не для нього. Йому не подобалися спортивні заняття, його почерк був жахливим, та ще й інші діти ледь не весь час насміхалися з нього. І це ще не все, бо й класна керівничка, Місіс Робінсон, звільнилася, і школа все намагалася знайти їй заміну. Кожного тижня у них був новий тимчасовий вчитель. Кай терпіти не міг ці постійні зміни. Аж голова боліла.

— Сніданок готовий! — пролунав Мамин голос. Кай вистрибнув з ліжка й побіг коридором у кухню. Минуло вже два роки, а йому досі було незвично, що на сніданок він не спускається з другого поверху. Родині довелося переїхати в одно-поверховий приватний будиночок, коли Татова хвороба почала прогресувати, і йому стало важко ходити.

Тато хворів, скільки Кай себе пам’ятав. Він пояснив, що має розсіяний склероз. Ніби якісь частини Татового тіла втомилися працювати як слід. Але його мозок працював добре, він завжди щось писав та сидів за комп’ютером. Тато винайшов якусь таємну математичну формулу і писав про це книгу для свого університету. Кай дуже пишався Татом і сподівався, що одного дня він зможе бути таким же розумним.

У кухні за столом сидів Тато, а Мама стояла біля плити, готуючи млинці.

— Млинці? Обожнюю! У нас особлива подія? — запитав Кай, дістаючи пакет апельсинового соку.

— Вчора Тато закінчив перший розділ своєї книги, — посміхнулася Мама, перевертаючи мли-нець.

— Круто, Тато! Молодець! Отже, скоро надрукують книгу із твоїм ім’ям на обкладинці. Це ніби отримати суперсилу. Це дивовижно!

— Дякую, — усміхнувся Тато, — от, власне, Мама і вирішила, що млинці — найкращий спосіб відсвяткувати.

— Я можу придумати ще кращий спосіб відсвяткувати, — Кай відокремив шматок млинця і відправив його собі до рота. — Ми можемо завести…

— Ні! — Мамин голос був рішучим, але добрим. — Ми не заведемо кота!

Chapter 1

‘Is it a bird?’ asked Dad.

‘Is it a plane?’ asked Mum.

‘No, it’s Superman!’ shouted Kai.

‘That was my favourite film when I was your age, Kai,’ said Dad, as the music faded and Mum turned on the lights.

‘Really? When you were nine, you watched that film too?’ Kai looked back at the screen. ‘It did look very old. No one had mobile phones, and Superman had to get changed in that cupboard thing.’

‘A phone box,’ said Mum. ‘Imagine being able to get dressed that fast!’

‘Or being able to fly!’ said Kai.

‘Or see through walls!’ said Dad.

‘It’d be amazing to discover all your super-skills, wouldn’t it?’ Kai thought of all the possibilities. ‘What if you suddenly found out you could lift a car?’

‘Or cook dinner with laser beams from your eyes,’ laughed Mum.

‘Or run.’

Kai and Mum turned to look at Dad sitting in his wheelchair next to the sofa.

‘Run really fast. I meant run really fast.’ Dad smiled at Kai, who leaned over and hugged him. Kai remembered Dad walking. He’d only been in a wheelchair for the last year, but he couldn’t ever remember him running.

If I was super, I’d be able to do so much to help Dad, thought Kai. Maybe I’m just waiting for my super-skills to kick in.

Kai opened his eyes and took a deep breath. It was Sunday. He was so relieved that he didn’t have to go to school.

School wasn’t really Kai’s thing. He didn’t enjoy sports, his handwriting was terrible and all the other kids seemed to laugh at him all the time. As if that wasn’t bad enough, at Christmas their class teacher, Mrs Robinson, had retired, and the school were still looking for someone to replace her. Every week they had a new substitute teacher. Kai hated the constant change. It made his head hurt.

‘Breakfast is ready!’ Mum shouted. Kai got up and ran along the corridor to the kitchen. After two years, it still felt weird not going downstairs in the morning. They had moved to the bungalow when Dad’s illness had made it harder for him to walk.

Dad had been sick for as long as Kai could remember. Dad explained that he had multiple sclerosis. It was like bits of his body became too tired to move properly. But his brain still worked, and he was always writing and working on his computer. He had discovered some secret maths formula and was writing a book about it for a university. Kai was really proud of him and hoped one day he could be as clever as his dad.

In the kitchen, Dad was sitting at the table and Mum was standing by the hob, making pancakes.

‘Pancakes? My favourite! What’s the special occasion?’ Kai asked, grabbing some orange juice.

‘Your dad finished the first draft of his book yesterday,’ Mum smiled as she flipped a pancake.

‘Wow, Dad, well done! So, you’ll soon have a book published with your name on it. That’s like having a superpower. That’s amazing!’

‘Thank you, Kai,’ Dad smiled. ‘Mum decided that pancakes were the best way to celebrate.’

‘I can think of a better way to celebrate.’ Kai cut a piece of pancake and popped it in his mouth. ‘We should get a …’

‘No.’ Mum’s voice was firm but kind. ‘We’re not getting a cat!’